«Командир - це насамперед відповідальність»: історія військового вінницької бригади
26.07.2026 17:36
«Довіру підлеглих неможливо отримати разом із посадою. Її можна лише заслужити»: заступник командира батальйону 120-ї бригади ТрО Максим «Замок»
Військовослужбовець Максим на псевдо «Замок», заступник командира батальйону безпілотних систем 120-ї окремої бригади ТрО. Його військовий шлях розпочався з добровільного рішення стати на захист країни, коли окупанти стояли під Києвом. Від звичайного піхотинця він виріс до командира роти, а нині керує одним із найтехнологічніших напрямків сучасної російсько-української війни— безпілотні системи.
Історію заступника командира розповіли у групі комунікацій Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь». - Що для Вас означає бути командиром? - На війні дуже швидко розумієш: командир — це насамперед відповідальність. За кожне рішення. За кожного бійця. За те, щоб люди виконали бойове завдання і повернулися живими. Підлеглі мають довіряти своєму командиру й бути впевненими, що він не відправить їх у безглуздий ризик, що зробив усе можливе для виконання завдання з мінімальними втратами. Довіру неможливо отримати разом із посадою. Її можна лише заслужити.
- Якою сьогодні має бути робота командира? - Війна змінюється дуже швидко. Вона стає технологічнішою, складнішою, динамічнішою. Якщо думаєш, що вже все знаєш, — починаєш відставати. Командир не має права зупинятися у розвитку. Потрібно постійно навчатися, змінювати підходи, адаптуватися до нових умов. Від цього залежить не лише ефективність підрозділу, а й життя людей.
- Чи має командир право на помилку? - Я не можу дозволити собі приймати рішення на емоціях. Будь-яка помилка має свою ціну. Саме тому постійно аналізую свої дії, навчаюся, роблю висновки. Помиляються всі. Питання лише в тому, чи здатен ти це визнати, зробити правильні висновки й більше не повторити тієї самої помилки. Війна не пробачає самовпевненості.
- Багато хто уявляє лідерство як уміння вести людей за собою. Яке воно насправді? - Лідерство на війні виглядає зовсім не так, як багато хто уявляє. Це не гучні слова і не показова сміливість. Це щоденна робота. Бути поруч із людьми. Вислухати. Помітити, коли людина виснажена. Пояснити своє рішення. Іноді — просто мовчки підтримати. Саме так народжується довіра.
- Що найбільше змінила у Вас війна? - Вона дуже швидко показує, хто є хто. Вчить цінувати прості речі, людей поруч і кожен прожитий день. Сміливість — це не відсутність страху. Це здатність діяти попри нього. Будь-які труднощі можна подолати, якщо поруч є люди, готові відповідати не лише за себе, а й за тих, хто стоїть поряд. Саме з такої відповідальності й починається справжня сила підрозділу.
- Що сьогодні мотивує Вас найбільше? - Люди, з якими я служу. Їхня витримка. Їхній гумор навіть у найскладніші моменти. Їхня готовність підтримати один одного. Саме через таких людей розумієш: Україна тримається не лише на техніці чи зброї. Вона тримається на тих, хто не відмовляється від своєї відповідальності!
Військовослужбовець Максим на псевдо «Замок», заступник командира батальйону безпілотних систем 120-ї окремої бригади ТрО. Його військовий шлях розпочався з добровільного рішення стати на захист країни, коли окупанти стояли під Києвом. Від звичайного піхотинця він виріс до командира роти, а нині керує одним із найтехнологічніших напрямків сучасної російсько-української війни— безпілотні системи.
Історію заступника командира розповіли у групі комунікацій Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь». - Що для Вас означає бути командиром? - На війні дуже швидко розумієш: командир — це насамперед відповідальність. За кожне рішення. За кожного бійця. За те, щоб люди виконали бойове завдання і повернулися живими. Підлеглі мають довіряти своєму командиру й бути впевненими, що він не відправить їх у безглуздий ризик, що зробив усе можливе для виконання завдання з мінімальними втратами. Довіру неможливо отримати разом із посадою. Її можна лише заслужити.
- Якою сьогодні має бути робота командира? - Війна змінюється дуже швидко. Вона стає технологічнішою, складнішою, динамічнішою. Якщо думаєш, що вже все знаєш, — починаєш відставати. Командир не має права зупинятися у розвитку. Потрібно постійно навчатися, змінювати підходи, адаптуватися до нових умов. Від цього залежить не лише ефективність підрозділу, а й життя людей.
- Чи має командир право на помилку? - Я не можу дозволити собі приймати рішення на емоціях. Будь-яка помилка має свою ціну. Саме тому постійно аналізую свої дії, навчаюся, роблю висновки. Помиляються всі. Питання лише в тому, чи здатен ти це визнати, зробити правильні висновки й більше не повторити тієї самої помилки. Війна не пробачає самовпевненості.
- Багато хто уявляє лідерство як уміння вести людей за собою. Яке воно насправді? - Лідерство на війні виглядає зовсім не так, як багато хто уявляє. Це не гучні слова і не показова сміливість. Це щоденна робота. Бути поруч із людьми. Вислухати. Помітити, коли людина виснажена. Пояснити своє рішення. Іноді — просто мовчки підтримати. Саме так народжується довіра.
- Що найбільше змінила у Вас війна? - Вона дуже швидко показує, хто є хто. Вчить цінувати прості речі, людей поруч і кожен прожитий день. Сміливість — це не відсутність страху. Це здатність діяти попри нього. Будь-які труднощі можна подолати, якщо поруч є люди, готові відповідати не лише за себе, а й за тих, хто стоїть поряд. Саме з такої відповідальності й починається справжня сила підрозділу.
- Що сьогодні мотивує Вас найбільше? - Люди, з якими я служу. Їхня витримка. Їхній гумор навіть у найскладніші моменти. Їхня готовність підтримати один одного. Саме через таких людей розумієш: Україна тримається не лише на техніці чи зброї. Вона тримається на тих, хто не відмовляється від своєї відповідальності!